Обороноздатність країни крізь призму відповідальності політиків

Читати українською

Останнім   часом в Уряді відбулися помітні кадрові рокіровки: Раїса Богатирьова була переведена з РНБО на посаду Віце-прем'єр-міністра - Міністра  охорони здоров`я України, у зворотньому напрямку - на посаду Секретаря РНБО призначено Андрія Клюєва, звільнено з посади Міністра оборони Михайла Єжеля, на місце якого призначено Дмитра Саламатіна.

Якщо абстрагуватися від внутрішньопартійної боротьби за сфери впливу, то впадає в око те, що зміни відбуваються саме по лінії структур, від  яких безпосередньо залежить безпека країни, її обороноздатність.

За останні роки в суспільстві міцно закріпилася думка, що Україна не здатна наразі ефективно протистояти  зовнішнім загрозам через слабкість армії, що фінансується за остаточним принципом. Таку думку підкріплює ситуація з російським Чорноморським флотом та з островом Зміїний, що також свідчить про те, що нині українська влада не може ефективно відстоювати національні інтереси на дипломатичному фронті.
Чи відповідають подібні уявлення дійсності спробуємо розібратися шляхом співставлення  обіцянок в царині обороноздатності  та їхнього виконання з боку посадовців. Це дасть можливість зрозуміти рівень відповідальності у цій сфері попередніх керівників та зрозуміти, чого варто очікувати  від нових кадрів.

Станом на 14 березня 2011 року в Системі "Слово і діло" зафіксовано 108 обіцянок політиків і посадовців, що тією чи іншою мірою стосуються питання обороноздатності країни. З цього числа 84 обіцянки присвячено безпосередньо Збройним силам, питанням оборонно-промислового комплексу, матеріальним аспектам функціонування оборонного відомства. Решта  24 обіцянки мають до обороноздатності  дотичне відношення (це, наприклад, обіцянки, що стосуються проведення військового параду, мови спілкування в армії, питання міжнародно-політичного характеру  та ін.)

З  84 вищезазначених обіцянок виконано - 20, не виконано - 22, в процесі виконання або вже не можуть бути виконаними з тих чи інших причин - 43.

Статистичні дані Системи свідчать, що незалежно від  зміни влади в країні - найгостріші питання так і лишаються невирішеними. Вони лише слугують гаслами під час чергової виборчої кампанії або лунають з вуст чергового новопризначеного міністра оборони. Економічні ж  реалії  чи то відсутність політичної волі залишають проголошені питання, як правило, не вирішеними.  Зокрема, до таких тем можна віднести перехід армії на контрактну основу та відмову від призову - обіцянки в цій царині робили як В. Ющенко і Ю. Тимошенко так і діючий Президент Віктор Янукович. Однак, і усім зрозуміло, що наразі ця проблема не може бути вирішеною. У цьому ж ряду такі перманентні обіцянки як покращення фінансового забезпечення військовослужбовців, забезпечення їх житлом, збільшення витрат держави на армію і оборонно-промисловий комплекс. І зовсім трагікомічною тут виглядає обіцянка про введення в експлуатацію підводного човна "Запоріжжя", який вже давно морально застарів, але кожен новий міністр оборони вважає своїм обов'язком пообіцяти, що човен таки стане до лав флоту... але наразі обіцянки лишаються лише обіцянками.

РОЛЬ РНБО УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ

В контексті розгляду питання обороноздатності країни доцільно згадати і про роль Ради національної безпеки і оборони України і її Секретаріату. Нажаль, доводиться констатувати, що у цьому питанні РНБО не відіграє будь-якої значимої ролі. Про це може свідчити той факт, що попередній Секретар РНБО  Р. Богатирьова фактично не робила заяв, які б стосувалися армії чи ВПК.

Єдина віднайдена обіцянка стосується повної утилізації залишків боєприпасів у Лозовій Харківської області. При цьому конкретних термінів зазначено не було. Обіцянка так і залишається в статусі - в процесі. Адже, хоча військова частина А0829 (61 арсенал) і не представляє загрози для навколишньої території і населення, яке на ній проживає - сама територія бази представлятиме небезпеку аж до моменту повного її очищення, завершити яку планують протягом наступних років.

На підставі вищенаведеної інформації  можна бачити, що хоча кількість обіцянок у різний час і у різних персон може відрізнятися, однак загальна тенденція зберігається - обіцянки виконуються, у кращому випадку, лише на половину. До того ж, в основному це "крапкові" обіцянки, що зачіпають конкретне  локальне питання, однак не вирішують проблеми в цілому. І очевидно, що провина в цьому не лише міністрів оборони, а керівництва держави в цілому. Адже зрозуміло, що у корні всіх цих проблем лежить недостатнє фінансування оборонного відомства і саме найвищим керівникам країни належить право визначення пріоритетів щодо державних видатків. Очевидно, що є безліч інших сфер, які потребують фінансових вливань - це і медицина, і освіта, і соціальний захист. Але приказку "Хто не хоче годувати свою армію – годуватиме чужу" ще ніхто, нажаль, не скасовував. Тому державі все ж слід повернутися обличчям до проблем її армії та людей, які стоять на сторожі безпеки країни.


Подписывайтесь на наш аккаунт в Telegram, чтобы первыми получать важные новости и аналитику.


Поделиться: